Робота судді варта докладених до неї зусиль лише в тому разі, коли її результатом є не тільки ухвалення рішення, а і його ефективне виконання, адже це не лише правова, а й моральна основа демократичної держави для підтримки справедливості та довіри громадян до демократичних інститутів. До того ж виконання судового рішення є запорукою утвердження авторитету держави та органів її влади.

На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу «Виконання рішень приватними виконавцями. Проблемні питання та судова практика».

Голова ВС зауважив, що запровадження судової реформи 2016 року, яка розпочалася з ухвалення нового законодавства, зумовило появу нових підходів до застосування принципу обов’язковості виконання судового рішення.

Зокрема, Конституцію України було доповнено положеннями, відповідно до яких держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням такого рішення здійснює суд. Тож ефективна реалізація принципу обов’язковості виконання судового рішення як однієї з основних засад судочинства є результатом синергії в роботі судової влади та виконавців.

У процесі виконання судових рішень постає низка проблемних питань, які потребують ґрунтовного аналізу та обговорення. На переконання Станіслава Кравченка, аналізуючи статистичні дані щодо невиконання судових рішень, важливо говорити не тільки про наслідки, а й дивитись у корінь проблеми, що нерідко полягає в недосконалості законодавства. Крім того, процес виконання судових рішень суттєво ускладнився і у зв’язку з війною та зумовленими нею викликами: тимчасовою окупацією окремих населених пунктів, внутрішнім переміщенням осіб, релокацією підприємств, безпековими загрозами тощо.

Ключову роль у розв’язанні проблем, що перешкоджають належному виконанню судових рішень, відіграє практика Верховного Суду, котра формує правові підходи, спрямовані на вирішення актуальних питань. Саме тому висвітлення й аналіз відповідних правових позицій ВС є важливим у контексті напрацювання ефективних рішень для подолання системних проблем у цій сфері.

Насамкінець Голова ВС висловив вдячність Асоціації приватних виконавців України за співорганізацію цього заходу, який є надзвичайно корисним майданчиком для фахового обговорення актуальних викликів у сфері виконання судових рішень, формування спільного розуміння теперішнього стану речей і визначення конкретних напрямів подальшого руху.

Як зауважив перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли, звертаючись до учасників круглого столу, перший захід, присвячений проблематиці виконання судових рішень приватними виконавцями, який відбувся у Верховному Суді торік у квітні, засвідчив, що обговорення таких питань за участю суддів і приватних виконавців сприяє покращенню стану виконання судових рішень і допомагає забезпечити дотримання конвенційних прав на практиці.

Голова Асоціації приватних виконавців України Оксана Русецька наголосила, що круглий стіл у форматі діалогу з представниками Верховного Суду має стратегічне значення для зміцнення інституту приватних виконавців – невіддільного елементу в системі примусового виконання рішень.

Оксана Русецька повідомила про результати роботи приватних виконавців у 2024 році, зазначивши про високу ефективність їхньої діяльності. Протягом минулого року приватні виконавці забезпечили стягнення понад 9,5 млрд грн, що становить значну частку від загальної суми стягнених коштів – 25,5 млрд грн. У середньому один приватний виконавець повернув кредиторам у шість разів більше коштів, ніж один державний виконавець. Також у 2024 році на електронних торгах ДП «СЕТАМ» приватні виконавці реалізували у 26 разів більше майна, ніж державні, а на земельних торгах приватні виконавці продали втричі більше земельних ділянок і стягнули вдвічі більше коштів порівняно з державними виконавцями.

«Позиції Верховного Суду мають вирішальне значення і при прийнятті рішень приватними виконавцями, і при притягненні їх до дисциплінарної відповідальності. Тож формування ВС правових позицій безпосередньо впливає і на діяльність приватних виконавців», – резюмувала Оксана Русецька.

Перша секція круглого столу, модератором якої став перший заступник керівника Апарату ВС Расім Бабанли, була присвячена цивілістичним аспектам, а саме обговоренню проблемних питань, що виникають при виконанні рішень загальних судів.

У межах цієї секції приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Зорян Маковецький акцентував, що забезпечення виконання судових рішень відіграє визначальну роль на будь-якому етапі розвитку держави. Щодо питання про визначення частки в майні боржника спікер зауважив, що Закон України «Про виконавче провадження» чітко окреслює, що якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, яку визначає суд за поданням виконавця.

У контексті проблемного аспекту спільності майна подружжя Зорян Маковецький зауважив, що в багатьох випадках боржники зловживають своїми правами стосовно поділу майна подружжя, адже частка в нерухомому майні має значно меншу кон’юнктуру для реалізації такого майна. Крім того, він зупинився на питанні щодо належності майна до об’єктів спільної сумісної власності подружжя, зокрема навів ч. 3 ст. 61 СК України, яка передбачає, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з позицією ВП ВС при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов’язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов’язаннями солідарно всім своїм майном. Однак, як зазначив Зорян Маковецький, дискреція виконавців у таких ситуаціях обмежена, адже вони не можуть встановлювати порядок набуття та використання майна. Це дискреція тільки суду.

Про межі повноважень органу примусового виконання рішень щодо ініціювання нового судового процесу розповів приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Олексій Плесюк. Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження», яка містить перелік повноважень органу примусового виконання, не наділяє орган примусового виконання повноваженням звертатися з позовом до суду.

Втім, у постанові Великої Палати ВС від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11 зроблено висновок, що обов’язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу. Тож з огляду на цю правову позицію і характер роботи органів примусового виконання, за словами доповідача, виникли запитання щодо механізму реалізації цієї процедури. У цьому контексті Олексій Плесюк детально зупинився на необхідності звернення приватних виконавців до суду з позовом для підвищення ефективності виконання судових рішень і на підставах для цього в таких випадках: при розгляді справ щодо визнання недійсними правочинів з підстав їх фраудаторності; у разі ненадання державними органами відповідей на запити приватних виконавців щодо інформації, необхідної для здійснення виконавчих дій; у разі ігнорування органами управління юридичних осіб – боржників викликів і запитів виконавчої служби.

Суддя-спікерка Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак нагадала, що в практиці Касаційного цивільного суду у складі ВС лишається незмінним підхід, відповідно до якого законодавець визначив послідовність звернення стягнення на майно різних видів. Тож виконання судового рішення має починатися із звернення стягнення на грошові кошти, рухоме майно, потім можна переходити до об’єктів нерухомості.

Ольга Ступак навела приклади з практики ВС. Зокрема, у 2022 році КЦС ВС розглянув справу за поданням державного виконавця, яке було реалізоване відповідно до ст. 443 ЦПК України для виконання рішення про стягнення заборгованості із чоловіка, про визначення частки, належної чоловіку, в заробітній платі дружини як об’єкті спільної сумісної власності подружжя. ВС дійшов висновку, що за особистим зобов’язанням чоловіка не можна звертати стягнення на заробітну плату дружини.

Ще одна цікава справа стосувалася подання про визначення частки боржника (дружини) в майні, яким він володіє спільно з іншим із подружжя. У цій справі одразу після внесення виконавцем такого подання чоловік ініціював позов про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Позов було залишено без розгляду, і суди погодились із задоволенням подання виконавця, визначили частку боржника, зазначивши про те, що навіть ініціювання справи про поділ майна подружжя не перешкоджає визначенню частки в майні, яким боржник володів спільно з іншим із подружжя.

Також в одній зі справ виконавець у поданні просив визначити частку боржника в декількох об'єктах (у будинку, в садовому будинку і в земельній ділянці). Суд визначив частки у двох об’єктах (у будинку та садовому будинку), а в частині земельної ділянки залишив подання без розгляду, тому що вона була набута іншим із подружжя внаслідок приватизації.

Водночас Ольга Ступак зауважила, що дискусійним залишається питання про право виконавця на подання позову до суду. Воно потребує подальшого обговорення та вирішення.

Продовжуючи проблематику фраудаторних правочинів, суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Наталія Сакара звернула увагу на практику, яку ВС формує щодо наслідків визнання правочину фраудаторним.

Зокрема, у справах, пов’язаних з оскарженням бездіяльності і державних, і приватних виконавців, постала проблема щодо того, що дуже важко виконати рішення суду за наслідками визнання правочину недійсним, якщо йдеться про рухоме майно. Після ухвалення рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу постає питання, хто має вчиняти дії, спрямовані на реалізацію цього рішення, тобто поновлення реєстрації права власності за боржником у виконавчому провадженні, адже реєстрація за новим власником скасована, але реєстрація за попереднім власником не поновлена й останньому невигідно вчиняти такі дії, оскільки це призведе до подальшого звернення стягнення на таке майно.

Якщо ж визнаний недійсним правочин пов’язаний з нерухомим майном, то в такій ситуації, зазначила суддя, залишається можливість звернення виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, яке не зареєстроване. При цьому варто зважати на те, чи не зупинено дію рішення про визнання правочину недійсним на етапі оскарження.

Окрім цього, Наталія Сакара зупинилася на справі з практики КЦС ВС про поділ майна подружжя в контексті зареєстрованого й незареєстрованого майна. При розгляді справи про поділ майна подружжя за дружиною було визнано право власності на ½ частину нежитлового приміщення. Вона зареєструвала в установленому законом порядку за собою право на цю частку. Оскільки договір купівлі-продажу цього майна був укладений до 1 січня 2013 року, то в реєстрі була відсутня інформація щодо первісного права власності чоловіка. Коли приватний виконавець виконував рішення суду про поділ майна подружжя, він звернув стягнення на ½ частину нежитлового приміщення чоловіка.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали недійсними електронні торги, адже виходили з того, що було звернено стягнення на нерухоме майно, що не було зареєстроване за боржником. Але, за позицією ВС, насправді право власності за боржником було зареєстроване, а згодом на підставі рішення суду про поділ майна відбулося визначення часток, тобто трансформація права спільної сумісної власності у спільну часткову, і було визнано право власності на ½ частки майна за дружиною. Те, що чоловік вчасно не перереєстрував право власності, не означає, що приватний виконавець звернув стягнення на частку, яка не була зареєстрована.

Захід організований Верховним Судом спільно з Асоціацією приватних виконавців України та Державним підприємством «СЕТАМ».

Про обговорення в межах другої і третьої секцій круглого столу читайте згодом на порталі Supreme Observer.

Верховний Суд