Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду за результатом розгляду справи № 629/5254/21.

У цьому кримінальному провадженні місцевий суд визнав винуватою і засудив за ст. 366-3 КК України начальницю служби матеріально-технічного та адміністративно-господарського забезпечення державного підприємства, яка, будучи уповноваженою на виконання функцій держави та суб'єктом декларування, умисно не подала декларацію за 2020 рік. Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду і закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України через відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення. У касаційній скарзі прокурор стверджував, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що для необхідності притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 366-3 КК України має бути доведено факт отримання нею повідомлення НАЗК про неподання декларації.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що положення ст. 366-3 КК України не містить гіпотези, яка б ставила в залежність застосування диспозиції цієї статті від письмового повідомлення НАЗК суб’єкта декларування про факт неподання декларації. Згідно із Законом України «Про запобігання корупції» НАЗК здійснює письмове повідомлення суб’єкта декларування, коли подія неподання декларації вже відбулася, що не звільняє відповідного суб’єкта від обов’язку подання такої декларації. При цьому абз. 2 ч. 2 ст. 51-2 цього Закону містить імператив одночасного повідомлення, серед інших, спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції про факт неподання декларації відповідним суб’єктом декларування для відповідного реагування в межах своєї компетенції.

Постанова ККС ВС від 4 лютого 2025 року у справі № 629/5254/21 (провадження № 51-1404км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/125297104.

Верховний Суд